ХЛІБ ТА ГАЗЕТА
Під вибухами снарядів і ракет у селищі Велика Писарівка, що на Сумщині виходила місцева газета – бойовий листок «Ворскла». Друкували на принтері, на листках А4. І роздавали місцевим жителям. Довгий час бойовий листок був єдиним джерелом інформації для села, яке знаходиться в 6 км від російського кордону.
Місцеві жителі першими побачили війну
Великописарівський район розташований просто на кордоні з Росією. У деяких місцях, цей кордон проходить мало не на городах місцевих жителів. 24 лютого минулого року через територію громади в Україну увійшла ворожа армія і життя в одну мить перевернулося. Але, навіть під час окупації у Великій Писарівці виходила газета “Ворскла”. Вона була єдиним джерелом інформації для місцевих жителів - відрізаних від великої землі і людей.
Головний редактор “Ворскли” Олексій Пасюга розповів, як випускав бойовий листок, коли вулицями селища їздили ворожі танки. А також про те, як виживає газета зараз. Адже з моменту початку повномасштабної війни і досі села Великописарівської громади щодня обстрілюються з ворожої території.
- За два тижні ми були в справжній сірій зоні, відрізаній від великого світу, коли не знали, що твориться в Україні, - згадує Олексій Пасюга. - На час від газети довелося відмовитись. Написати могли, але як її надрукувати, коли не доїдеш до друкарень, які не працюють.
На той час вже по селам не було електроенергії та інтернету. Але в редакції був проводів інтернет. Зберігся, бо закопаний під землю. Тут був навіть такий собі переговорний пункт: вежі мобільного зв'язку вже не працювали, то в одному кутку редакції, на другому поверсі, коли залізеш на дробині під саму стелю, ловив сигнал із Богодухівського району. Приходили люди на переговори, кричали в тому кутку по телефону.
Олексій Пасюга бачив: людям потрібна інформація і прийняв рішення - випускати бойовий листок
- Це відбулося спонтанно. Приходить чоловік з сусідньої Лукашівки, це село на кордоні, і питає, чому не виходить газета, ми там живемо без всякої інформації. Росіяни по телевізору, по радіо розповідають, що Харків взято, скоро Київ візьмуть, а ми не знаємо нічого. Я заплатив за газету, будь ласка, принесіть мені газету… Так і вирішили випускати бойовий листок.
Про що писали під обстрілами журналісти?
Ось заголовки того часу: «Шановні земляки, будьте обережними! Продовжимо тримати оборону проти російського окупанту. Виплачуємо пенсії за березень. Новини селищної ради. Разом до перемоги. Про нашу екстрену допомогу. Фіксуйте пошкодження майна». І навіть знайшлося місце для привітання з 55-річчям Олексія Івановича Старков з Пожні.
Місцеві жителі згадують, що лише завдяки бойовому листку на папері А4 вони дізнавались актуальні новини
- Було дуже страшно, і розум не міг зрозуміти що це відбувається, - ділиться своїми спогадами місцева жителька 74-річна Віра Середа. - Ми не знали нічого до того, поки отримали малесенький ось оцей бойовий листочок газети «Ворскла». Якось стало легше на душі, що нас редактор про нас думає… мій чоловік якось заходить в хату: «Дивись, що я приніс. Ворскла". Я була дуже рада і здивована. Ми скоренько, прочитали все. І потім декілька разів перечитували. Потім сусідка бігом прибігла, як я сказала, що газета прийшла. Вона забрала і так той листочок пішов по люди. Бо їх всього випускали на район 500 штук.
Олексій Пасюга розповідає, що російські канали тут лунають частіше за українські.
- У нас у Великій Писарівці навіть сигнал українського радіо ледь достає, зате чути з усіх усюд «руський мір»: радіо Маруся, Голос Білогор'я, Маяк Для російського ефіру тих 10 км не завада. Тому газета стала єдиним джерелом інформації.
Бойовий листок отримували й жителі навколишніх сіл. Розвозив її працівник редакції Юрій Гуцал разом з хлібом.
- Я привозив у магазин хліб і разом - випуск газети, - розповідає Юрій Миколайович, - клав у магазин стопку, коли людина приходила за хлібом, то вона брала цю газету.
Головний редактор випускає не лише газету, але й створив у редакції спортивний зал для місцевих жителів
- На жаль, війна стала таким каталізатором, що підштовхнула, тут швидше щось робити, тому що до війни ми ще могли самі виживати, - розповніє пан Олексій. - Тому оце приміщення стало першим нашим успішним бізнес-проєктом.
До речі, у зал першими прийшли діти. Для них це було місце тусовки: школи не працювали, на вулицю матусі не відпускали.
- Вони тут не тільки бігали, сміялися, гасали, вони тут ще й уроки робили, - продовжує пан Олексій. – Нам пощастило, що будівля редакції виявилася на одній лінії з лікарнею, яку не вимикали від освітлення. От сюди 20-30 дітей приходили і робили свої онлайн-уроки. Я певний, що все повернеться, дітки повернуться. Дарма, що вони знищують усе. Але знаю, що життя сьогодні повернеться. Ми будемо жити і наш район буде розвиватись. Ми будемо розвиватись. І будуть нові, визначні місця, і святкові, і у пам'ять наших воїнів. Обов’язково все буде, ми відбудуємося…
