7 вересня

ІРИНА КОССЕ: "КАРАНТИННІ ОБМЕЖЕННЯ ДАЛИ ПОТУЖНИЙ ПОШТОВХ ДЛЯ РОЗВИТКУ ГРОМАД, ДЕ ДІЯЛА ЕЛЕКТРОННА ВЗАЄМОДІЯ. І ВІДКИНУЛА НАЗАД ТИХ, ХТО НЕ ВСТИГ ЗАПРОВАДИТИ ЦІ МЕХАНІЗМИ ДО КОВІД-ПАНДЕМІЇ"

 

Через ковід-пандемію непомітно відбулися зміни у комунікаціях між владою і людьми. Наприклад, за півтори роки, відколи тривають карантинні обмеження, не проводяться збори громадян за місцем проживання та громадські слухання.  І можновладці, скориставшись такою можливістю, ігнорують їх та не шукають шляхів заміни. Спілкування з органами влади перейшло в електронну площину. А враховуючи, що саме на цей період припала і адміністративно-територіальна реформа – на Вінниччині з 27 районів залишилось 6 – і новостворені структури не поспішають обробляти саме цю інформацію, посилаючись на пріоритетність інших проблем.

У рамках проєкту «Використання інструментів взаємодії громадськості з органами влади у Вінницькій області в умовах пандемії Covid-19»громадська організація СФЕРО провела в усіх 6 районах Вінницької області аналіз стосовно використання мешканцями інструментів взаємодії громадськості та органів влади в умовах пандемії. І прийшла до невтішних висновків: впровадження на своїх платформах електронних інструментів демократії в районах та у територіальних громадах – вкрай низьке.

Як пандемія вплинула на взаємодію населення та влади? Про це ми говоритимемо з координаторкою проєкту «Громадськість за демократизацію»  Інституту економічних досліджень і політичних  консультацій Іриною Коссе.

– Цей аналіз – частина більшого дослідження, яке проводило ще 6 організацій по всій Україні. Крім того, Інститут економічних досліджень та економічних консультацій проводив власні дослідження, на основі даних, які збирав від органів влади по всій Україні.

– І що побачили?

– У деяких районах справді знизилася доступність використання цих інструментів для громадян саме під час пандемії. Всім довелося швидко і не очікувано перейти на онлайн-формат, не всюди були готові ці механізми. Але у тих областях, де електронні інструменти працювали до пандемії, ситуація дала потужний поштовх у розвитку. Бо у доковідні часи інструмент хоч і мало використовувався, бо були інші шляхи взаємодії, але був запущений. Але є потужні аутсайдери, яким треба надолужувати втрачений час.

– Чи можемо говорити, що області, які до пандемії почали розвиватися у цьому напрямі, пішли вперед, а області, яких не було у цьому процесі – опинилася далеко позаду?  Чи намагаються вони сьогодні наздогнати лідерів?

– Ми зараз спираємося не на цифри, а на логіку. У тих областях, де діяли інструменти взаємодії влади і громадськості, в них була фора. Вони вже знали, що у них працює, а що – ні. Їм не потрібно було шукати кошти на впровадження цих інструментів. А де не планували таких змін, то потрібно було дуже швидко запустити сайт з електронними петиціями або  громадський бюджет саме під час пандемії. Такий обсяг робіт ще більше відкинув назад. Але з іншого боку, області, які не впровадили ці інструменти до пандемії, можуть повчитися на помилках і обрати найкращий варіант та протореним шляхом зробити це за півроку.

– Пані Ірино, на Вашу думку, які електронні інструменти для громад на сьогодні є найбільш ефективними для впливу на місцеві органи влади?

– За результатами опитування наших партнерів у регіонах – а вони спираються не лише на статистичні дані, але й на інтерв’ю, опитування: телефонні та онлайн – найбільш ефективно працюючим інструментом є громадський бюджет. Його любить і влада, і громадяни. Для влади це гарний привід для піару, тому що це короткострокові проєкти, і в кінці року вже є результат, про який можна прозвітувати. У той же час громадяни теж люблять проєкти громадського бюджету, тому що це допомагає вирішити проблеми, які влада не бачить. У громадських бюджетах є свої недоліки: високий поріг кількості підписів, які потрібно зібрати, необхідність проведенням рекламних кампаній  у соцмережах, заохочення людей для голосування. Наприклад, якщо проєкт у Києві стосується дитячого майданчика у дворі, то складно загітувати усіх жителів Києва проголосувати за ваш двір, це місцева ініціатива жителів навколишніх будинків.

Іншою проблемою є те, що половина проєктів, які подаються на громадський бюджет, від бюджетних організацій. Дитсадочки, школи намагаються вирішити свої поточні проблеми – заміна вікон, ремонт, перекриття даху – все що й так мало б фінансуватися з місцевого бюджету, за рахунок конкурсу. А враховуючи, що вони мають сильний вплив на батьків, яких вони  мобілізують для голосування, то вони й виграють, а не той дворовий майданчик, наприклад.

Ще електронні петиції користуються популярністю. Це хороша можливість подивитися, які проблеми турбують громадян. Але, на жаль, це не працює так як було задумано. Петиції зараз більше виконують функцію інформування влади про проблеми, які існують. Але вони не є інструментом, який спонукає владу вирішувати їх.  

Минулого року в Києві лише одна(!) петиція набрала достатню кількість голосів, у 2019 – дві. І навіть якщо петиція набирає голоси, це не означає, що так буде зроблено. Це означає, що питання буде винесено на розгляд депутатів.

– Збори громадян за місцем проживання – наскільки дієвою може бути такий інструмент в умовах ковід-пандемії?

– Складно їх проводити під час карантину, якщо враховувати всі обмеження… Але це важлива форма, бо не всі готові спілкуватися онлайн чи писати петиції. Потрібен майданчик, де люди можуть зібратися та обговорити і прийняти якесь рішення… Поки не придумали кращого рішення. Ми розглядали зарубіжний досвід, але не знайшли нічого цікавого. Ще йде пошук рішень.

– Ваше бачення, як покращити взаємодію влади і громадськості в умовах пандемії?

– Власне, комунікація - це те, чого не вистачає і що підкреслювали респонденти під час опитування. Люди не знають своїх прав, не знають, що можуть доносити свою думку такими шляхами. Вони все ще думають, що їм хтось покаже чи вкине інструкцію у скриньку. Навіть якщо влада зробить оголошення на сайті чи проморолик, люди все одно чекають, що до них прийдуть додому, візьмуть за руку і проведуть усіма кроками. Влада каже, ось у нас все є. Але треба ще більше: підключати активістів, ГО, розказувати, вчити і показувати. І владу теж треба вчити користуватися цими інструментами. Ковід-пандемія змінила світ, маємо змінитися і ми, пристосовуючись до нових умов.