13 грудня, 2023

КУДИ МИ БОЇМОСЯ ХОДИТИ У ВІННИЦІ

Переосмислити простори рідної Вінниці корінному мешканцю міста – задача, погодьтесь, нестандартна. Здавалося б, знаєш все – від «А» до «Я». Зловив себе на думці, що раніше не замислювався над питанням розвитку і престижності районів. Під час дискусії «Місто: лікує vs руйнує», яка проходила у форматі мозкового штурму минулого тижня у хабі «Місто змістів», представники Інституту розвитку міста змогли змістити фокус у доволі неочікуваний формат.

Організатори дискусії намагаються подивитися на Вінницю поєднуючи урбаністику та психологію. Що ж з цього може вийти? Різні люди, різних вікових та соціальних категорій, із кольоровими стікерами в руках мали визначити на карті міста свої найулюбленіші місця, які б відповідали чотирьом категоріям: місця зустрічей, місця з потенціалом, місця релаксу та місця, які ми зазвичай намагаємося уникати.

Отож вперед. Свої стікери приземлив на мапі міста, фрагментарно пригадуючи свої емоції, пов’язані із зустрічами, релаксом, які дарувала Вінниця. Зупинився у роздумах на районі ВПЗ: сюди б не пішов і не поїхав, він нагадує Детройт після депресії. Побажав успіху тому району міста, який думає, що може стати місцевим Лас-Вегасом.

Двадцять хвилин і мапа міста була усіяна стікерами. Як не дивно, але думки у більшості учасників зійшлися. Що ж ми отримали?

 

 

Місця, яких уникають вінничани

В основному йдеться про лівий берег. Тут вам і Київська, і ВПЗ, і Тяжилів.  Колишні, так би мовити, пролетарські райони Вінниці. Їхня деіндустріалізація і дійсно асоціюється із крахом колись потужного американського Детройту (це місто зазнало муніципальної катастрофи). Напівзруйновані та запушені адміністративні корпуси одного з колишніх радянських гігантів ДПЗ-18 (Державного підшипникового заводу) депресивно зустрічають вас на кінцевій тролейбуса №3. З будь-якого кінця Вінниці сюди можна доїхати протягом години. А останні 15-20 хвилин є більш тривожними – лісопосадки, одноповерхневі склади. До кінцевої зупинки доїжджає у вихідні один-два пасажири. Стільки ж входять на посадку у зворотній бік. Складно уявити, що ще півсторіччя тому тут була людська метушня у найгірших проявах «час піку».

Така ж історія із Тяжиловом, який збирав робітників лампового, авіаремонтного та ще кількох промислово-індустріальних заводів. Щоправда, в останні роки мікрорайон отримав друге життя і поступово набуває розвитку і своїх фанів та прихильників.

3

Цікаво й те, що кінцева Вишеньки із своїм «Чорнобилем» теж не дуже популярна, які і Сабарів із жахливим запахом, який час від часу накриває район, нагадуючи про очисні споруди.

Ці місця в більшості не відвідують через їх часткову запустілість та минуле. Живу на Київській і розумію, що тут тільки віднедавна почало щось цікаве з’являтися. Розбудували територію навколо Набережного кварталу, відкрили багато нових магазинів. Розваг тут, щоправда, досі бракує. У цьому районі завжди можна спуститися на пляж, але старезні, гойдалки-пенсіонери, невдаха-парк із зарослими доріжками, занурює тебе у такий собівайб«совка», через який тільки депресію зловити можна.

А до того тут взагалі нічого не було. Звичайний житловий район між коліями та річкою.Більшість мешканців полюбляють прогулюватися набережною, яка веде від Кварталу до Центрального мосту. І, о боги, вона теж закинута.

 

Місця зустрічі та релаксу

Тут стікерні уподобання біля мапи міста зійшлися практично у всіх учасників. Вінниця має багато локацій, де люди полюбляють відпочивати та зустрічатися. Ці місця, як правило,  пересікаються між собою. Переважно це правий берег та Бригантина на Київській. Не оминають вінничани та гості міста і Замостя.

Закономірність очевидна. Райони, де є місця відпочинку, розваг, ТЦпопулярні дл я дозвілля - популярні. Центральна частина Правого берега за останні десять років розквіла. Побутує думка, що Центр і Вишенька – це, по суті, райони, з яких можна не виїжджати. Але хочеться ж різноманіття якогось. Вишенька: фонтани, пішоходна алея від озера до Лісопарку, ТРЦ (яких тут три) – перетворили колись спальний район у самостійну урбаністичну одиницю.

 

Місця потенційного розвитку

Що було найкориснішим для Інституту розвитку міст, так це місця потенціального розвитку. Створення «міста для людей» – урбаністика. Як виявилося, таких місць теж доволі багато. І думки учасників фокус-групи майже не мали розбіжностей.

В самому центрі є точка, яку в простонародді називають «Панорамою». Це дійсно панорама, з якої відкривається вид на річку та Бригантину. Знову ж, включаючи фантазію та спогади старожилів міста, лише уявляєш, як півсторіччя тому по білих сходах до Бугу спускалися пари закоханих; швартувалися прогулянкові човни; надвечір, на лавках в затінку дерев звучала гітара. Зараз «Панорама» має жахливий стан: понівечені сходи, розламані лавки та плитка, яка знавала кращих часів. Також там немає жодного освітлення, через що це місце також відмаркували як те, що воліють уникати. Тут дійсно є потенціал, треба лише ним зайнятися і повернути колишню романтику і охайність, але вже у сучасному вигляді.

Парадокс Старого міста. Майже всі учасники оминули цей район. Схоже, він вважається просто «житловим» або спальним. Нічого особливого не відзначили тут. Зізнаюсь, лише розумію, як виглядає початок Старого міста та кінцеві зупинки. На одній з них є прикольний закинутийдитячий табір. Його намагалися реанімувати, влаштовуючи всілякі перформенси та фестивалі. Але толком нічого не вийшло. Ця пустка заселена закинутими будиночками з минулого століття. Останні його відвідувачі, напевно, в реальному житті очікують пенсії. А він, як привід із минулого. Хоча тут знайдуть розваги фанати гострих відчуттів.

 

2

Наші стікери на мапі міста нагадували процедуру УЗІ. Ніби пройшли. «Місто: лікує vs руйнує» - діагноз більшістю поставлений. Тому в подальшому тривале лікування депресивних зон, розвиток перспективних та підтримання оптимізму в популярних.

Олег Остапець,

студент 3-го курсу

Донецького Національного університету імені Василя Стуса