19 травня

Ринок. Післякарантинна ремісія

Ринок. Післякарантинна ремісія

Нещодавно урядом було прийнято рішення, що з 11 травня у більшості міст України починається перший етап послаблення карантинних обмежень. Свою роботу змогли відновили непродовольчі магазини, салони краси, кав’ярні та ресторани на виніс. Зелене світло на початок роботи влада також дала і місцям роздрібного продажу продуктів харчування та інших товарів.

Від початку відновлення роботи минув тиждень, і я вирішила перевірити ситуацію на ринку маленького міста Немирова, що на Вінниччині.

 

Понеділок, на годиннику за п‘ятнадцять хвилин дев’ята ранку. Я підійшла до входу у місцевий ринку міста Немирова. На перший погляд усе почало оживати, і продавці метушаться, чекаючи на своїх покупців.

 

 

 

 

За звичайних обставин, працівники приходили до своїх яток ще о 7 ранку та стояли приблизно до другої години дня, а тепер більшість заходять на робоче місце лиш на кілька годин.

Відвідувачів дійсно мало, та приходять вони лише за чимось конкретним, хтось батарейки до пульта купити, а хтось по шматок м‘яса забіг.

Левову частку відвідувачів цього ринку завжди становили люди із сусідніх сіл, які приїжджали вранці та гуляли базаром до обіду. Але поки транспорт не запустили, то й дістатись до цього місця майже ніхто не в силі.

 

 

ДОТРИМАННЯ САНІТАРНИХ ВИМОГ

 

Звичайно, ніякого температурного скринінгу при вході на територію тут немає, але продавці на ринку відчайдушно носять і маски, і рукавички, а на кожному “контейнері” підприємці повісили на прищепки плівку, як бюджетну альтернативу захисному склу.

 

Пані Таміла, яка має місце із чоловічим одягом, сумнівається у можливості дотримання усіх надиктованих державою правил :

 

«Одягнути маску, що стосується кожного із людей, поставити дезинфектори — можливо. А захисні екрани у нас немає можливості придбати, і немає до чого їх вмонтувати. Ми не можемо самі собі облаштовувати робочі місця», — каже вона.

 

 

 

 

 

 

Але зайшовши до місцевого м'ясного павільйону, я була приємно вражена: продавчині торгують на малій дистанції , а перед входом обов”язкова обробка антисептичним засобом. Ще й колонку, яка “на репіті” промовляє карантинні правила, почепили.

 

 

 

ЗБИТКИ

 

Ринок приблизно ділиться на 2 частини: текстильні ряди по ліву сторону, та рядки з продуктами харчування по праву. І у кожного з них свої збитки.

 

Хоч напряму про них вони не говорять, але візуально все зрозуміло: більшість підприємців з текстильною продукцією торгують сезонним товаром, і так як весна вже підходить до кінця, навряд чи хтось зараз купить у них, наприклад демісезонну куртку. Але гроші у товар все ж вкладено, і коштів на закуп літнього одягу мало у кого вистачить.

 

 

Про продукти харчування можна і не говорити, —все і так зрозуміло, хтось урожай знищував, хтось роздавав. Але у цього ринку є ще одна проблема. Ятки, які раніше були переповнені домашньою сметаною, сиром, свіжими овочами з грядки тепер стоять напів пустими, — усю цю продукцію привозили з тих самих сусідніх сіл.

 

 

НАСУЩНІ ПРОБЛЕМИ

 

Блукаючи ринком, я натрапила на власницю ятки з живими квітами на посадку. Пані Олена палко скаржилась на те, що її не розуміють:

 

«Ящичка з квітами виставити за екран взагалі не дозволяють! Але в мене вуличні рослини, які мають получати ультрафіолет і дихати свіжим повітрям. Як вона буде стояти під тією плівкою, вона борошнистою росою покриється і як мені тоді рослини рятувати?»

 

Поки ми обговорювали її проблеми, жінка відкрила мені очі на ще одне питання: де підприємцю зараз взяти гроші щоб заплатити так званим «реалізаторам»? Звільнити людину, яка працює на неї вже близько 15 років і є для неї не просто найманим працівником, а близькою людиною – Олена не може.

 

«Де я маю вже третій місяць брати гроші щоб заплатити своєму працівнику мінімальну заробітну плату, і в державу податки заплатити? Це нікого не цікавить. А мені хочеться теж щось заробити, і при роботі всіх залишити», – скаржиться жінка.

 

На роботу після карантину, звичайно, вийшли не всі. Десятки зачинених «контейнерів» стоять майже рядами, і нікому не відомо чи почнуть вони працювати знову. Більшість людей що стоїть там зараз розуміють що навряд зароблять хоч якусь копійку, але виходять бодай для живого спілкування, чашки кави та свіжого повітря.

 

Шрамко Аліса