28 березня

«ЩОБ ПЕРЕМОГТИ, ВАЖЛИВО ПРАЦЮВАТИ І В ТИЛУ»

Історії вінничан і вінничанок, які наближають перемогу

Від війни не тікають, на війну не спішать, – говорять кадрові військові. Вона тебе сама знайде на тому місці, на якому ти будеш максимально до неї готовим. Із перших днів війни українці ставали волонтерами, медиками, штурмовиками, словом – бігли в атаку. Зараз все змінюється. Ми знаходимо себе на війні. І ми переможемо! Кожен і кожна знаходить собі роботу, яка корисна загальній справі і з'являються результати.

 Однією рукою ремонтує швейні машинки

1_гайсин

50-річний житель міста Ладижин Руслан Гайсин безкоштовно ремонтує швейні машинки, на яких місцеві швачки шиють балаклави, рукавиці та «розгрузки» для наших воїнів. 

Нещодавно Руслан заново вчився ходити і сидіти – інсульт прикув його до ліжка і останні два роки він міг керувати лише лівою рукою. Як тільки сів, одразу почав ремонтувати швейні машинки. У Ладижні він один ремонтує швейне обладнання. І коли швачки міста попросили його зремонтувати машинки у швейному цеху, де вони шиють замовлення для армії, він  пішов.

Швачка Світлана каже, що робота Руслана – просто порятунок для них.

– У мене сльози на очах, адже об’єми роботи дуже великі, машинки працюють без зупинки. Звісно, що ламається, і дякувати Богу, що в нашому місті є Руслан.

За свою роботу колишній тренер з настільного тенісу і веслувальних видів спорту, а сьогодні –  майстер з ремонту швейного обладнання Руслан Гайсин грошей не бере. 

20 пристроїв для зарядки гаджетів передали на передову

2_повербангк

Інженери одного з вінницьких промислових підприємств розробилиавтономний блок «BanderaPower»: це пристрій для підзарядки гаджетів та автономної підсвітки. У польових умовах одночасно можна зарядити до 40 мобільних телефонів.

– На фронті є багато гаджетів, які потребують підзарядки: планшети, рації, тепловізори, телефони, – каже директор підприємства Михайло Ганчук. – Тому все, що має розʼєм мікро-USB – можна під заряджати нашим пристроєм. Ми безкоштовно передали їх на суму 150 тисяч гривень.

 

Тушонка для захисників та захисниць

3-тушонка1

850 банок за тиждень закатали місцеві жінки Степанівської школі Вороновицької громади. Тушонка, паштети і каші з м`ясом готують усією громадою. Місцеві жінки приносять свинину, курятину, крупи, банки, кришки… 

­– Хлопці на передовій дуже просили тушонку і наступного дня ми зібралися, переробили більше 100 кг курей, гусей, качок. Три свині вже в тушонках, — розповідає волонтерка Юлія Гаврилюк.

–  Це найменше, що ми можимо зробити для наших захисників і захисниць, – каже місцева жителька Людмила Висоцька. –  У кожній банці – наша любов. Робимо її з вірою на скорішу нашу перемогу.

Чоловіки Степанівки – на передовій, в теробороні або вже в полі – готуються до посівної. Тому жінки стали до кухні. Впродовж дня роблять заготовки, а увечері везуть додому, до тих, хто має автоклав.

3-тушонка2

В іншому селі власник ставків Микола Монастирський разом з односельчанами робить рибні консерви. Вже відправили жителям Києва, Харкова та Сум більше 10 тисяч банок.

– Ми як після радянської влади піднялися з колін, то вже на них не станемо. Поки останній українець житиме – житиме Україна. Хлопці захищають. А ми тут і посіємо, і зберемо, і Європу нагодуємо. Не буде солярки –  вручну поля лопатами засадимо, – каже чоловік.

Священик огранізував виготовлення "їжаків" 

4-смей1

У Вінниці у майстерні з виготовлення хрестів для храмів почали робити «їжаки», які застосовують для зупинки техніки. 12 чоловіків та 2 жінки об’єднав навколо себе православний священник протоієрей Сергій. У мирний час він  виготовляв на купольні хрести, куполи  та підсвічники. За кілька днів від початку війни перелаштувався.

– У перші дні війни у Фейсбуці побачив, як роблять такі їжаки. Осклільки маю свою майстерню з верстатами, обладнанням та інструментами, вирішив також їх робити, – розповідає священик Сергій. – У перший день працював тільки зі своїми хлопцями. А після обіду стали підтягуватись знайомі чоловіки. Наступного дня нас було вже 14. Прийшли навіть дві дружини наших помічників. Принесли чоловікам їсти, побачили, що потрібні руки, і залишились. Вони  швидко опанували зварювальний апарат, якій діє за принципом напівавтомата. І теж до кінця тижня варили з нами їжаків.

4-смей2

За тиждень колектив зварювальників виготовив сотні метрів одиничних та стрічкових «їжаків». Завдяки ним можна блокувати рух військової техніки, яка пересувається на колесах.

4-смей3

– Як священик, я не можу брати зброю до рук і не можу робити те, що може призвести до вбивства, – пояснює отец Сергій. – А от саме ці їжаки зупинять техніку, наші хлопці візьмуть ворога в полон.

Вінничанка прихистила 28 тварин-переселенців

5-бартащук

Жителька Бару Юлія Бартащук опікується 19 котами та 9 собаками. Їх на тимчасовий догляд принелить люди, які виїжджають за кордон. Однак поки за ними не повертаються, тому Юлія шукає для тварин нових господарів.

Більші тварини живуть на подвір’ї у будках. Менші – в будинку Юлії. Гроші на корм, ліки та операції для котів та собак допомагають зібрати волонтери.

За місяць війни Юлія прилаштувала у родини 5 котів і 1 собаку.

Переселенка нав’язала шкарпеток, які залишила іншим переселенцям

6-шкарпетки

47-річна Анжела Терехова із сім’єю три тижні жила при євангельській церкві у селі Губник Гайсинської громади. Аби не сидіти без діла – в'язала шкарпетки-чобітки. Перед від’їздом передала наступним людям, які також вимушено полишили свої домівки.

– ­Коли побачила ці шкарпетки, підступив клубок до горла. Анжела втратила все, тільки її сім'я була поруч. І вона хотіла бути корисною тим, чим може: своїми талантами, своїми руками, своїм серцем, – ділиться враженнями місцева жителька Анастасія Драч. – Анжела при виїзді вручила нам ці шкарпетки і сказали віддати тим, хто потребує. Хіба з такою нацією ми програємо? Немає жодного шансу! Переможемо!

Вінничанка пошила сотню синьо-жовтих прапорів

7-прапор

Людмила Мороз разом з двома дітьми та сусідками шиє прапори на передову. За місяць відшила близько сотні стягів.

– Наші громадські організації «Подільська громада» та «Гармонія» дали мені два рулони тканини. До роботи періодично приєднуються сусідки, – каже  Людмила. –  Сенс життя тепер в тому, що ти можеш бути корисною. Я з командою дівчат шию прапори і кожен шовчик наближає нас до перемоги. Ми всім серцем віримо, що це неодмінно станеться скоро, – зауважує Людмила.

 

Студенти допомогли пенсіонерам прибрати підвал для укриття

8-підвал1

19-річні студенти історичного факультету Донецького національного університету ім. Василя Стуса Ярослав, Олександр та Дмитро допомогли літнім людям прибрати підвал для укриття під час повітряної тривоги. Молоді люди винесли з підвалу будинку по вулиці Театральній кілька тонн сміття, яке збиралося роками. Тепер там облаштують повноцінне укриття.

8-підвал2

– Спочатку хотіли піти до лав ЗСУ чи в територіальну оборону. Але без досвіду нас не взяли, тому ми почали шукати різну волонтерку. В інтернеті побачили оголошення, що потрібна допомога в облаштуванні бомбосховища, – пояснює свій вчинок Олександр.  – Коли ми прийшли на місце, то дуже здивувалися, що цим укриттям займається один дідусь-двірник. З місцевих ніхто не приєднувався, бо там живуть літні люди.

За п’ять днів студенти разом з двірником повністю прибрали шість кімнат підвалу та вивезли кілька тон сміття.

 

Лялькові вистави проходять навіть в укритті під час тривоги

9-вистава

Вінницький обласний академічний театр ляльок відновив свою роботу, щоб показувати вистави та зняти у маленьких глядачів психологічну напругу. Влаштували для дітей-переселенців виїзний показ вистави «Гусеня». Навіть під час тривоги, спустившись у підвал, актори продовжували показ.

– Дітям зараз потрібна увага. В такий час заклад не може скупчувати велику кількість дітей в одному місці, вирішили виїжджати на місця, де вони проживають. Бажаючі через волонтерів зв'язуються з театром та домовляються про місце, день та час вистави, – підкреслює перша заступниця начальника Вінницької обласної військової адміністрації Наталя Заболотна.

Виставу переглянули діти з Ірпеня, Бучі, Харкова, Сум.

 

Сеанси реабілітації для переселенців

10-реабл1

Сеанси психологічної реабілітації для переселенців проводять в одному із волонтерських центрів Вінниці. Із батьками працюють психологи, з дітьми – займаються творчістю.

У ролі вихователя — вінницький учитель та колишній банкір Олександр Музика. До війни виготовляв дитячі іграшки. Серед його розробок: казки, які оживають за допомогою смартфона, та ігрові методики для навчання.

Важливо підтримувати наших воїнів психологічно не тільки тим, що ми робимо для них, а й для тих, кого вони захищають це наші діти. Тим, які в себе вдома, легше. А ті, які приїхали, не думали про іграшки і книжки, а про те, як врятуватися,  каже Олександр Музика.

10-реабіл2

Власниця приватної школи Олена Рокицька у волонтерському центрі навчає дітей виготовляти яскравих мʼяких зайчиків з тканини.

Ми намагаємося робити іграшку з тканини, щоб вона не зламалася. Дитина вкладає надію, щоб ця надія не зламалася. Тому іграшка мʼяка, щоб була біля них. Я сподіваюся, що це допоможе вийти зі стану стресу і страху, — каже Олена Рокицька.

 

Білизну для військових шиють у селі

11-білизна

Дві професійні швачки і три жінки на підмогу із села Моївка Бабчинецької громади щодня шиютьпостільну та спідню білизну для військових та переселенців. Одна з них –Світлана Рибчук – каже, що спільна праця не лише об'єднує, а й наближає до перемоги.

Іванна Грабовська розповідає, що до війни у цьому сільському швейному цеху шили постіль.

Марія Кондюк ніколи не була швачкою, але коли побачила повідомлення у соцмережі, прийшла. Зараз вона кроїть.

– Роблю те, що кажуть. І чим можу тим і допомагаю, – говорить жінка.

Як каже працівник швейного підприємства Олександр Вівдич, уже відшили та передали понад сотні простирадл, підковдр, наволочок, подушок та спідньої білизни.

Кафе для подорожніх

12-кафе1

На другий день війни через село Рахни Лісові Шпиківської громади потоком пішли машини. Місцеві зрозуміли – через їхній населений пункт пролягала дорога, якою люди тікають за кордон. Вже на ранок наступного дня місцеві жителі облаштували вуличне придорожнє кафе.

Зібрали продукти, розвели багаття, прямо на вогнищі варили плов, бульон, на столі грівся великий казан з місцевого кафе для чаю та кави, у ящиках при дорозі стояли яблука та грушки з написом «Все безкоштовно».

12-кафе2

Потім колони машин йшли вже в два боки: в бік кордону везли жінок і дітей, у звортньому напрямку чоловіки вертались назад боронити Україну.

– Люди не тільки беруть все це, але й залишають свої продукти: банани, печиво, чай, – каже один з органзаторів придорожнього пункту харчування Павло.

12-кафе5

Також місцеві жителі почали облаштовувати пункти прийому переселенців – і для тих, кому потрібно було лише переночувати і продовжувати шлях, і для тих, котрі вирішили залишитися у селі. Станом на 27 березня у селі проживає близько 800 осіб, які вимушено залишили свої домівки…

 

Ірина ЯРОШИНСЬКА

Фото автора та з мережі Фейсбук