8 лютого

ВАДИМ МАЗУРИК ПРО СВОБОДУ СЛОВА, ЦЕНЗУРУ ТА НОВІ МЕДІА ВІННИЧЧИНИ

Спливає рік, як українські медійники живуть за новим законом. Закон «Про медіа», навколо якого протягом десяти років тривали дискусії, обговорення, до якого з осторогою ставилися як журналісти, так і медійники (а це різні речі) – запрацював. Його положення в дію вводяться поетапно. Які зміни відбулися у місцевому медіаринку у 2023 році і що чекає у 2024? Як війна вплинула на журналістів? Наша розмова із Вадимом Станіславовичем Мазуриком, представником Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у Вінницькій області.

-          Спочатку карантин, потім війна. Всі ці фактори відбилися на локальних медіа. Багато районних газет вимушені були скоротити кількість сторінок, періодичність виходу. Як Ви можете охарактеризувати медіаполе Вінниччини сьогодні?

 –          Безумовно, й епідемія COVID-19 і, звичайно ж, війна не могли не вплинути на медіа. Причому, на всі види медіа. І радіо, і телебачення, і вже згадані друковані медіа. У березні 2022 року був приліт на вінницьку телевежу, тоді серйозно постраждали й апаратна, і передавальні пристрої. Далеко не всі знають, якої героїчної праці доклали наші фахівці, яким за  перші 4 дні вдалося підняли «Суспільне мовлення», деякі місцеві канали. Це була просто героїчна, немислима праця, яку можна високо оцінити, як зараз, так і на той момент.                    

       Щодо загальної картини. Ми можемо констатувати, що, не зважаючи на всі складнощі, у нас впродовж цього періоду жодна компанія–мовник не припинила діяльності. Двох провайдерів (кабельні компанії) впродовж війни не стало.  Там були обставини, не пов’язані з війною. А от мовники: ні телевізійні, ні радійні ­– ніхто мовлення не припинив. Навпаки, у минулому році відкрилися низка нових частот. Зайшла Національна суспільна телерадіокомпанія України з кількома частотами, які вона раніше виграла на конкурсі, а в 2022 році їх реалізувала. У Погребищі з’явилися нові станції, у Могилів–Подільському – це дуже важливий момент, Хмільнику, Калинівці, у Вінниці з’явилась нова частота «Люкс Радіо».  Також за 2023 рік маємо ще три, поки не реалізовані, частоти: в Іллінцях, Вапнярці, Козятині.

За цей час у нас збільшилося інформаційне поле. Подивившись на мапу Вінницької області, бачимо, що в більшості обласних центрів є  друковані медіа.

 –          Однією із проблем є і залишається налагодження роботи із «Укрпоштою» щодо доставки газет у районах. Чи є позитивні рішення?

-      По суті, це господарські відносини. У першу чергу, існує проблема з доставкою до споживача. Чи було б вам зручно прийти у сільський магазин і купити газету, щоб тільки потім її прочитати? На мою думку, ні. У свою чергу, пошта відповідає, що не має можливості доставити або поштар не знає адреси. Ці моменти дуже життєві, але вони важливі для функціонування газет. Вважаю, що на даний момент не знайдено хорошого алгоритму відносин з Укрпоштою. Це питання потребує подальшого розвитку. 

–          Будь який закон має безпосередній вплив на ту чи іншу сферу життя, якої він торкається. Закон «Про медіа» не є виключенням. Із позитивних змін, загалом, відзначають: збільшення кількості медіа-платформ, які пропонують різноманітний медіа-контент; покращення якості журналістських матеріалів; збільшилася кількість громадян,  які почали критично сприймати контент. Тому, які позитивні зміни Ви спостерігаєте у сфері медіа у Вінницькій області після впровадження Закону «Про медіа»? (Як закон позитивно вплинув на регіональну журналістику?)

-    Дія закону – це не натиснути на кнопку чи повернути тумблер. Умовно кажучи, вчора закон не діє, сьогодні почав діяти, й миттєво все покращилося. Ні, це так не працює. Закон - це не лише інструмент покращення журналістської роботи, а покращення медіа середовища, інформаційного поля. Старий закон, прийнятий у 1993 році, був морально застарілий. Принцип прийняття законодавства виходить з того, що попереднє законодавство просто втратило сій сенс. Дійсно, старий закон багато чого не враховував. Люди кожного дня дивляться умовне MEGOGO, яке є нелінійним медіа, а в старому законодавстві такий термін (нелінійне) навіть не згадується. Тобто, новий закон повинен медійне поле розкласти на реальні елементи, а не ті, що були прописані в старому законі. Відповідно, дати правила гри на новому полі. Люди беруть інформацію на різних платформах, яких не було в той момент, коли в силі був старий закон.

Конкретно по Вінницькій області зараз маємо ситуацію, коли повинні інтегрувати діючі медіа у сферу цього закону. Він визначає декілька важливих елементів: нинішні комунальні медіа мають перетворитися на публічні аудіовізуальні. Комунальними вони називаються тому, що їхніми власниками є органи місцевого самоврядування, тобто компанія повністю залежить від власника. Відповідно до нового закону, компанія, що здійснює мовлення, залишається у власності відповідного органу, але він не має таких повноважень, як до цього.

Другий момент, це преса. Друковані видання мають отримати ідентифікатор, тобто перереєструватись до 31 березня 2024 року.

-      Навколо закону велась незліченна кількість дискусій в журналістських колах, були як і його прихильники так і ті, хто виступали проти. Одними із головними тез других було те, що: у країні недосконалі механізми державного регулювання медіа, недостатня фінансова підтримка незалежних медіа, ймовірний тиск на журналістів з боку влади та бізнесу. Побоювання не можна назвати безпідставними, адже, не думаю, що хтось хотів би повтору сюжетів із Орвеллівських романів у нашій країні. Тому, які проблеми у сфері медіа потребують нагального вирішення?

-     Я вважаю, що коли журналістська спільнота говорить про свободу слова – це не просто слова. Це її кров, її життя. Без свободи слова журналістика немислима. Журналістика без свободи слова – це вже не журналістика. Коли точилися баталії щодо цього закону, певна кількість людей, можливо, щиро хвилювалась, що це можуть бути проблеми з тиском на журналістів, з проблемою свободи слова. Думаю, що були й люди, які спекулювали на цьому. Для них це була можливість надати собі більшої ваги. Завжди треба зважати на мотиви людей.

Що стосується безпосередньо впровадження закону, багато йшлося про те, що закон може вплинути на онлайн-медіа. Можливо, їхня реєстрація є добровільною саме з цієї причини. Закон не зобов’язує онлайн-медіа обов’язково реєструватися. З іншого боку, всі підлягають дії закону.

Відповідно до закону, онлайн-медіа діляться на три групи: зареєстровані, незареєстровані та анонімні. Кожна група несе різну ступінь відповідальність.

Рівно 10 місяців йде впровадження закону. За цей час ми маємо вже майже 30 друкованих видань. І хоча Закон не розповсюджується на соціальні мережі, онлайн медіа реєструють свої сторінки в TikTok, Instagram, Facebook.

Однозначно, проблемою є Телеграм канали. Це проблема не тільки Вінницької області. У жовтні–листопаді мною було помічено анонімний Телеграм канал, що поширював оманливу інформацію щодо вибухів та руйнувань на території Вінниці.

В той же час, варто наголосити, що ЗУ «Про медіа» базується на директиві Європейського Союзу. Це була одна з умов отримання Україною статусу кандидата в члени ЄС. Уніфікація нашого законодавства із законодавством ЄС це надзвичайно важлива перспектива.

Я не бачу підстав говорити, що цей закон може негативно вплинути на ситуацію зі свободою слова. Треба робити все в такий спосіб, щоб існувала нормальна журналістика, яка є гілкою влади. І завдяки їй - суспільство мало можливість рухатися вперед.

 –          Вадиме Станіславовичу, на яких викликах чи проблемах Ви акцентували б?

-       Ми здійснюємо моніторинг впродовж всього року – це одне із важливих наших  завдань. Перевіряємо на скільки компанії виконують програмні концепції, на скільки виконана квота програм державною мовою, чи виконуються зобов’язання в інформаційній сфері, в сфері дитячих програм. У нас багато параметрів. Коли ми бачимо проблеми, тоді дійсно вмикаємо засоби впливу.

 –          Ви говорили про моніторинг інформаційного простору. Якщо раніше це було лише ТБ та радіо, то сьогодні додалися і друковані медіа, і онлайн. А це величезний обсяг інформації. Чи можливо якісно виконувати таку роботу?

-      В ідеалі, звичайно, було б бажано, щоб більше людей займалось цією роботою. Зараз до того перегляду, який ми вели на телебаченні, радіомовленні, газетах, додались онлайн-медіа. Я практично кожен день знаходжусь у цій сфері. Є приблизно 10-25 сайтів, які переглядаю, тому що знаю, вони певною мірою впливають на інформаційну сферу в області. Ми їх моніторимо з точки зору додержання медійного законодавства, закону про рекламу . Але, це не означає, що ми можемо цензурувати медіа. Мені треба зрозуміти саму тенденцію, як компанія подає новини, чи немає там «хейтспічу» (мови ворожнечі), чи немає там дискримінації дітей чи окремих груп населення. Наш орієнтир – 36 стаття ЗУ «Про медіа», де чітко прописано що медіа не може робити.

Звісно, ми не можемо перечитати та передивитися все, проте нам багато пишуть, надсилають листи. Нещодавно надійшла скарга на газету, у якій кросворд починався питанням «Назва російської телекомпанії…». Це точно – не цензура, і ми на це відреагуємо.  І це в часи війни!

 –          На сторінці представництва Нацради у Вінницькій області постійно звітується про реєстрацію нових медіа. Яка частка з них нишових, вузькоспеціалізованих медіа? І, на вашу думку, яка їхня подальша доля?

-     Прикладом вузькоспеціалізованого медіа є бюлетень для винахідників. Люди його реєструють, мають ідентифікатор, бо для них це важливо. Вони вважають, що винахідники можуть зіграти свою роль. Це дуже вузькоспеціалізоване видання.

 –          Сьогодні багато пишуть і говорять про саморегулювання і співрегулювання. Як Ви бачите запровадження цього механізму?

-      Бачу, що воно точно буде працювати. Про саморегулювання і співрегулювання чую вже років 15. На семінарах, де був, спікери говорили про саме ці функції. Є моменти, які треба інституціально закріпити. Саморегулювання визначає те, що компанії, розуміючи свою відповідальність, не потребують, щоб їм прописувались правила. Співрегулювання – це створення певних органів, які напрацьовують певні правила гри між медіакомпаніями та  регуляторами. Я вважаю, це супер, тому що чиновник і медійник мають різні точки зору на цю ситуацію.

Уже відбулися співрегулювання у трьох позиціях: телебачення, радіо й онлайн-медіа. Разом вони виберуть органи спільного регулювання. Є ціла низка позицій, що виробляються саме на основі спільного регулювання. Наприклад, дні пам’яті. Раніше ми керувались рекомендаціями Нацради. Зараз ці рекомендації виробляють органи спільного регулювання.

На завершення нашої розмови, Вадим Станіславович підкреслив, що важливим фактором функціонування медійного простору є професіоналізм журналістів, їхнє розуміння своєї місії, значимості професії. І це характерно абсолютно для всіх суб’єктів у сфері медіа.

Дмитро Масюта, студент ДонНУ