ЯК РОЗГЛЯДАЮТЬ СПРАВИ ЛГБТ-ПРЕДСТАВНИКІВ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СУДІ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Відсутність рівноправ’я та відмовизатягування роботи українських судів у справах ЛГБТ-представників є причиною великої кількості судових позовів цих людей до ЄСПЛ.
У цьому інтерв’ю експертка Світлана Побережець детально описала тонкощі роботи ЄСПЛ на прикладах реальних історій.
Світлана Побережець – вінничанка, правозахисниця, очільниця громадської організації «Вінницька правозахисна група», членкиня Національного превентивного механізму при офісі Омбудсмена України. За фахом лікарка-анестезіологиня-реаніматологиня. З 2007 по 2009 рік обіймала посаду Голови Міжнародної Амністії в Україні. В 2008 році виграла судовий процес, у результаті якого в Україні були скасовані записи діагнозу людини в лікарняних листках.

- Пані Світлано, які права найчастіше відстоюють представники ЛГБТ спільноти України в ЄСПЛ?
- Начну з того, що Україна ратифікувала Європейську конвенцію з прав людини 17 липня 1997 року, вона стала чинною 11 вересня 1997 року. З цього моменту Україна взяла на себе зобов'язання дотримуватися положень конвенції та визнала юрисдикцію Європейського суду з прав людини (далі у тексті – ЄСПЛ).
То чому громадяни України звертаються за захистом порушених прав до міжнародної судової інстанції – ЄСПЛ? - Запитаєте Ви.
Це відбувається через переважну неможливість відстояти свої порушені права в українських судах. На мою думку, відновити порушені державою права в українських судах маловірогідно через відсутність незалежності судової гілки влади, затягування розгляду справ в українських судах та відсутність верховенства права.
Переважну більшість скарг у ЄСПЛ від України складають скарги щодо катувань, жорсткого поводження. Представники ЛГБТ-спільноти України відомі відстоюванням у ЄСПЛ права на мирні збори, заборону дискримінації, права на уваження до приватної та сімейної життя.
- А чи є конкретні кейсі?
- Щоб глибше розкрити цей питання, я пропонуємо зосередитись на двох важливих у правовому контексті скаргах, які надійшли до ЄСПЛ від громадян України – представників ЛГБТ спільноти. Одна скарга стосується порушення одного з базових цивільних прав – права на мирні збори, інша скарга – заборони дискримінації та права на уваження до приватного та сімейного життя.
Чому саме ці приклади я пропоную розглянути?
Рішення, які ухвалили ЄСПЛ у зазначених жалобах є обов'язковими до виконання відповідними державними органами України та є правовим прецедентом, тобто, призводять (вірніше, мали б призвести) до змін у відповідних законодавчих актах України.
1 червня 2023 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі Андрія Маймулахіна та Андрія Марківа. ЄСПЛ визнав, що відсутність в Україні законодавчого регулювання відносин одностатевих пар є порушенням статті 8 (право на особисту сімейну життя) та 14 (заборона дискримінації) Європейської конвенції з прав людини. Кожному із заявників суд присудив грошову компенсацію.
Ухвалене ЄСПЛ рішення зобов'язує державу України удосконалити законодавство, яке захистить права геїв, лесбійок та бісексуальних людей. Також це рішення відкрило простір для подібних звернень від громадян України. Зазначеному рішенню передувало рішення в аналогічній справі Оліарі та інші проти Італії: ЄСПЛ признав порушення державою прав людини, після чого італійський парламент ухвалив закон про реєстроване громадянське партнерство для одностатевих пар.
СТАТТЯ 14: Заборона дискримінації
Користування правами та свободами, визнаними у цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-яким ознакою – статті, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших упевнень, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану.
СТАТТЯ 8: Право на повагу до приватної та сімейної життя
1. Кожний має право на повагу до своєї приватної та сімейної життя, до свого житла та кореспонденції.
2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві на користь національної та громадської безпеки чи економічного благополуччя країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав та свобод інших осіб.
23 січня 2025 року Європейський суд з прав людини ухвалив історичне рішення у справі про порушення права на свободу мирних зборів. Розгляд тривав майже 12 років. У 2013 році КМДА заборонила проведення масового збору щодо захисту прав представників ЛГБТ спільноти. Організаторки заходу – Олена Шевченко та Олександра Свердлова – звернулися до ЄСПЛ зі скаргою щодо порушення права на мирне зібрання.
Європейський суд з прав людини встановив, що дії української влади порушили дві ключові статті Європейської конвенції з прав людини. Стаття 11 гарантує свободу мирних зборів, що означає право кожного людини організовувати чи брати участь у таких заходах без необґрунтованих перешкод. Стаття 13 передбачає обов'язок держави забезпечити ефективний засіб правової захисту у разі порушення цих прав.
Рішення ЄСПЛ підтверджує, що держава має забезпечити реалізацію права на свободу мирних зборів, незалежно від того, чи це ЛГБТ-мітинг, чи протест проти підняття тарифів тощо.
- Яким чином у юридичному полі вирішується питання поділу спільного майна одностатевої парі?
Насправді, вирішення цього питання ускладнене через неофіційний характер відносин в одностатевій парі, а саме, одностатеві пари не мають офіційного юридичного статусу. Через це процес вирішення майнових питань є складнішим, ніж у гетеросексуальних пар, що є дискримінацією і порушує принцип рівності всіх людей у своїх правах, незалежно від будь-яких ознак. Тому, в судовому порядку слід доводити факт спільного проживання, спільного придбання майна.
Дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації та судова практика.
У більшості країн дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності є незаконною, і за це передбачено відповідальність.
Україна забороняє дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Цей заборона закріплена у Конституції України та інших законах, зокрема, у Законі України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків".
Відповідно до ст. 24 Конституції України, «не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших упевнень, статті, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками».
На жаль, є випадки побиття представників ЛГБТ-спільноти і, на жаль, в Україні немає належного розслідування правоохоронними органами відповідних фактів.
- Все ж таки, ЄСПЛ ухваливши рішення, констатував порушення права, що відбувається далі?
Громадянину України, чиє право було порушено державою, відшкодовується присуджена ЄСПЛ компенсація у грошовому еквіваленті, іноді ЄСПЛ не присуджує грошову компенсацію, а лише констатує порушення певного права. На думку ЄСПЛ, справедливою сатисфакцією для громадянина має вважатися сам факт констатації порушення права.
Грошова компенсація за рішенням ЄСПЛ виплачується з державного бюджету України, тобто зі сплачених громадянами України податків до держбюджету. Цей факт є сумним: ми самі сплачуємо за наші порушені державою права, кошти державного бюджету, в даному випадку, спрямовуються не на розвиток суспільства, не на освіту, охорону здоров'я тощо, а на виплату компенсацій.
- І які результати розгляду подібних справ судами в Україні?
Сам факт звернення громадян до ЄСПЛ свідчить про те, що справедливе вирішення питань порушень прав людини в українських судах годі чекати. Також зазначу, що до моменту ухвалення рішення ЄСПЛ проходять десятиріччя плюс роки поневірянь в українських судах. Наприклад, праворуч Андрія Маймулахіна та Андрія Марківа чекала свого рішення в ЄСПЛ 10 років…
Роман Прищепа, магістр-журналіст